Автор Дмитро 
Хрустка скоринка, що ледь тріскає під ножем. Розплавлений сир тягнеться тонкою ниткою, а аромат — такий, що забуваєш про все. Піца. Скільки тепла й спогадів вона несе. Її подають у дорогих ресторанах, замовляють додому у дощовий вечір, купують на ходу у коробці — і скрізь вона своя. Улюблена. Тепла. Жива. Сьогодні можна замовити піцу за кілька кліків, але ще зовсім недавно це було екзотикою. То як же вона з’явилася в Україні? І чому стала частиною нашої кулінарної душі?
Ця історія — не просто про страву. Це розповідь про шлях. Про адаптацію, спроби, помилки, креатив, ностальгію і — любов. Від перших незграбних спроб на домашніх кухнях до авторських крафтових рецептів, за які змагаються у гастрофестивалях.
Неаполь. Початок. Просте тісто й революція смаку
Кажуть, що піца — це простота, яка не боїться бути великою. Її коріння тягнуться ще з античності, коли на розпечених каменях пекли коржі з травами та олією. Але справжній прорив стався у Неаполі, коли хтось додав до тіста помідори, сир і свіжий базилік. Так з’явилася легенда — неаполітанська піца.
Її не вигадували кулінари з білими ковпаками — її створили вуличні продавці, прості люди, які шукали ситний і дешевий обід. Піца була народною ще до того, як стала культовою. Особливо після того, як королеві Маргариті приготували піцу в кольорах італійського прапора. З того моменту — вона стала національною гордістю Італії.
А коли вона потрапила до нас?
Як піца прийшла в Україну? Не через офіційні канали, а з валізами мандрівників, розповідями студентів, закордонними листівками. Десь у 70–80-х хтось привіз рецепт, хтось — смак, хтось — ідею. Перші згадки про піцу в радянському побуті — це, скоріше, кулінарна імпровізація: товсте дріжджове тісто, “Молочна” ковбаса, кетчуп замість соусу, плавлений сир «Дружба»…
Це не була справжня піца, але вона вчила нас головного — любити нове.
У радянському ресторані “Піца”, якщо вам пощастило туди потрапити, вас чекала зовсім неаполітанська класика. Але ті експерименти, недолугі на смак, були важливим етапом — без них не було б нічого далі.
90-ті. Незалежність. Піца як символ змін
З першим подихом свободи до нас прийшли не лише джинси й жуйки, а й піца в Україні у новому розумінні. Київ, Львів, Харків, Одеса — великі міста стали першими майданчиками для гастрономічних експериментів. Люди шикувались у черги, щоби скуштувати «ту саму піцу, як у фільмах».
Перші піцерії України — це маленькі заклади з віконцем, де пекли в електропечах, часто ще без справжніх продуктів. Але було одне, що не піддавалося підробці — відчуття новизни.
А потім з’явились великі гравці: Pizza Hut, Domino’s, українські франшизи, локальні герої з власним баченням тіста і начинки. І почалося.
Українська піца: Коли душа йде попереду рецепта
Ми — нація, яка звикла додавати трохи більше. Більше часнику. Більше сиру. Більше смаку.
Тож не дивно, що італійські рецепти в нас почали жити своїм життям. Замість прошуто — домашня ковбаса. Замість моцарели — карпатська бринза. Гриби — тільки з лісу, і обов’язково з цибулькою. Смаженою.
Так народилася українська піца. Самобутня. Смілива. З характером.
Її подають на дерев’яних дощечках у пекарнях Києва, у форматі «на шматочки» в Одесі, як крафтову піцу з локальних ферм у Львові. І всюди — вона має попит. Бо смачна. Бо своя.
Коростень, Бердичів, Житомир — кожне місто має свою піцу
Сьогодні піца — це не просто популярна страва. Це вибір стилю життя. Хтось замовляє класичну неаполітанську з тонкою скоринкою та соусом із Сан-Марцано. А хтось — веганську піцу у Київі без сирів і з тістом на нутовій основі. Є й ті, хто шукає безглютенову піцу в Україні, і вони її знаходять.
У кожному місті — свої зірки. У Львові — сирна піца з грушею й медом. В Одесі — піца з тюлькою (так, серйозно). У Харкові — міцні коржі з м’ясом по-домашньому.
Сучасні сервіси доставки піци в Україні змагаються за час і якість. Тепер піца приїде до вас навіть швидше, ніж ви встигнете накрити стіл.
Піца — це більше, ніж їжа
Вона стала частиною особистих ритуалів. Вечори з друзями. Побачення на терасі. Посиденьки у підвалі під час повітряної тривоги, коли волонтери приносять гарячу піцу захисникам. Це вже не про їжу. Це — про тепло.
Багато закладів підтримують армію. Деякі — готують піцу для ЗСУ, інші передають відсоток із кожного замовлення. І це важливо. Бо піца, як не дивно, теж може бути частиною опору.
А що далі?
Попереду — нові смаки, більше фантазії, ще сміливіші рецепти. Українські шефи їздять на стажування до Неаполя, відкривають автентичні пекарні, печуть у дров’яних печах, привозять справжні борошна й томати. А водночас — додають туди свою душу. І от з’являється новий тренд — піца з буряком, піца з печеним гарбузом, піца з хумусом.
Ринок піци в Україні росте. Бо ми вже не просто пробуємо — ми створюємо.
І ще одна порада наостанок.
Наступного разу, коли вам захочеться тепла й смаку — просто замовте піцу. Але не абияку, а ту, в якій є історія. Душа. Місія.
Наприклад, у fiche pizza — закладі, де піцу готують з серцем. Там, де поважають не лише рецепти, а й культуру. І завжди додають трішки більше, ніж потрібно — щоб вам було смачно не тільки на язиці, а й у серці.
А яка ваша улюблена піца? Із чим вона була? Напишіть — бо у кожного з нас є своя історія. І, можливо, вона починається саме з першого шматочка.
Поділіться цим вмістом: